Дуже часто власне ім'я винахідника переходить на його винахід і стає прозивним. Прикладів тому множина: "Порше" і "Ситроен", наган і кольт, паркер і б'ро. Втім, стоп! Слова "б'ро" в російській мові немає. Зате є воно в мові англійській.
У Великобританії, Австралії, Новій Зеландії словом "biro" називають кулькову ручку, ймовірно, найпоширеніший прилад нашого часу, що пише. А придумав її угорський винахідник Ласло Биро(1899 — 1985).
Він народився у Будапешті в єврейській сім'ї. Його батько, Матиаш Биро, був стоматологом. Синові, здавалося б, йти по стопах батька. І, дійсно, після школи Ласло поступив на медичний факультет, але диплом так і не отримав. Деякий час він практикував як гіпнотизер, працював в компанії по виробництву нафтопродуктів. Потім брав участь в тодішній модній пошесті — автогонках, і навіть придумав разом з другом автоматичну коробку передач. Патент на цей винахід купила американська компанія General Motors для того, щоб не дозволити нікому реалізувати цей винахід. Своєрідне визнання того, що у винахідника була голова на плечах! Врешті-решт, юнак став журналістом. Будапештським журналістом!
На початку 20-го століття Будапешт, який був другою столицею Австро-Угорщини, включився в гонку таку ж прекрасну, наскільки і безнадійну. Друга столиця щосили намагалася стати красивіше столиці першого, прекрасного Відня. І, слід сказати, що хоча другого Відня з Будапешта не вийшло, ця гонка все ж пішла йому на користь. І вийшло: у Відні більше манірності і імперського блиску, у Будапешті — більше провінційного тепла. У Відні — опера, у Будапешті — оперета. У віденські кафе приходили чинно поїсти сладенького, у будапештські — поспілкуватися і навіть попрацювати. Редакції багатьох будапештських газет обживали найближчі кафе. Тут, за зовсім не по-віденськи приготованою кавою з прекрасними, але все таки не віденськими, ласощами, редактори верстали черговий номер. Тут журналісти обговорювали животрепетні теми і строчили актуальні статті. Сюди прибігали репортери і приносили "на хвості" останні новини — прямо в номер.
Ласло Биро спочатку очолював газету "Hongrie - Magyarország", що по-французьки і по-угорськи означало "Угорщина", а після її закриття став працювати в газеті "Elôtte". Природно, його робочим інструментом була ручка.
І тут-то виявилось, що інструмент цей дуже далекий від досконалості. Передові журналісти, якими себе, без сумніву, вважали і журналісти Будапешта, вже обзавелися капілярними пір'яними ручками, паркерами. Це були найбільш досконалі і найбільш дорогі прилади того часу, що писали. Та все ж в самий непідходящий момент вони або протікали, або відмовлялися залишати слід на папері.
"Чорнило занадто рідке, тому вони і виливаються з ручки. З тієї ж причини вони і висихають довго, — підказав Ласло його брат Дьердь, хімік за освітою. — Ось якби зарядити ручку друкарською фарбою".
Але друкарська фарба була занадто густою, щоб потрапляти на папір самопливно. Так виникла ідея ручки, головним вузлом якої була капілярна трубка, заповнена густою фарбою. Через відкритий кінець трубки фарба із-за своєї тягучої не витікала. У інший же кінець капіляра був запресований вузол, що писав, у вигляді сталевої кульки. При русі по паперу кульку обертався і переносив тонкий шар фарби на папір. Ручка залишала слід, ручка писала! 25 квітня 1938 року Ласло Биро отримав угорський патент на кулькову ручку. І в тому ж році він покинув Угорщину, оскільки фашистський уряд Хорти проводив політику "витискування" євреїв з країни. Ласло Биро з сім'єю осів в Парижі. І тут же він продав першу ліцензію на виробництво кулькових ручок.
Як це не здасться дивним, перше масове виробництво дешевих кулькових ручок організували підприємства британської авіаційної промисловості. Користуватися пір'яними ручками у польоті на великій висоті було неможливо, тому штурманам видавали хімічні олівці, що було якось несолідне. А масове виробництво, як виявилося, зробило кулькову ручку дешевше за олівець.
Перебування в Парижі було недовгим. Після вторгнення німецьких військ сімейство Биро перебралося за океан, в Аргентину. 10 червня 1943 року Ласло Биро отримав аргентинський патент на свій винахід. А незабаром він організував фабрику по виробництву кулькових ручок "Eterpen". Щорічний продаж ручок Биро досяг 7 мільйонів штук.
Але грандіозний комерційний успіх виявився локальним. Коли Ласло Биро задумав почати виробництво своїх авторучок в США, з'ясувалося, що один з американських підприємців побував в Аргентині і оцінив комерційний потенціал кулькової ручки. Повернувшись на батьківщину, він тут же запатентував чужий винахід на своє ім'я. Американський ринок, здавалося б, був втрачений назавжди.
Чом би не так! Після Другої світової війни авторучка Ласло Биро потрапила в руки французького підприємця італійського походження Марселя Биша(1914 — 1994), що побудував під Парижем фабрику по виробництву приладів, що писали. У 1950 році він купив патент Л. Биро і серйозно удосконалив його винахід. М. Биш використав винайдений в Швейцарії спосіб обробки металу з точністю до сотих доль міліметра і почав виготовляти сталеві кульки діаметром всього в 1 мм. Завдяки цьому кулькова ручка Биро стала писати тонше, а чорнило зовсім не просочувалося крізь вузол, що писав, і не залишало брудних плям на папері.
Ручку нової конструкції Биш назвав "Кристал" і в 1950 році начал випуск цих ручок у Франції. А в 1958 році Биш захистив свій винахід патентом США і вийшов на американський ринок, заснувавши компанію BiC. BiC почала масове виробництво дешевих одноразових кулькових ручок з легкої пластмаси. Ручки ці, шестигранні, як олівець, практично витіснили з американського ринку інші прилади, що писали. Компанія BiC і понині є "чемпіоном світу" в області виробництва і продажів кулькових ручок.
Аргентина стала другою батьківщиною для Ласло Биро. У испаноязичной країні його угорське ім'я перетворилося на Ладислав. А його день народження, 29 вересня, став національним святом, Днем винахідника.
